Візитка ліцею

Пам’ятні дати ліцею

1. 2008 рік  - 140 років з дня заснування Володьково - Дівицького початкового училища, розміщеного в громадському приміщенні, узятого на утримання земства й громади.

2. 2010 рік – 80 років як почала працювати семирічна школа.

3. 2010 рік – 100 років з дня відкриття двокласного училища, укомплектованого трьома класами початкової школи та 4 і 5 класами. Ця школа була малочисельною, слабо матеріально забезпеченою. Тому до першої світової війни її щорічно закінчували не більше 5-6 учнів.

3. 2011 рік – 115 років з дня відкриття при Володьково – Дівицькому приході класу для дорослих, у якому навчалося близько 10 юнаків –ентузіастів, що побажали оволодіти грамотою.

4. 2013 рік  - 145 років з дня заснування Володьково - Дівицького початкового училища, розміщеного в громадському приміщенні, узятого на утримання земства й громади.

5. 2015 рік – 85 років  як почала працювати семирічна школа.

6. 2015 рік – 105 років з дня відкриття двокласного училища, укомплектованого трьома класами початкової школи та 4 і 5 класами. Ця школа була малочисельною, слабо матеріально забезпеченою. Тому до першої світової війни її щорічно закінчували не більше 5-6 учнів.

4. 2016 рік – 120 років з дня відкриття при Володьково – Дівицькому приході класу для дорослих, у якому навчалося близько 10 юнаків –ентузіастів, що побажали оволодіти грамотою.

5. 2018 рік  - 150 років з дня заснування Володьково - Дівицького початкового училища, розміщеного в громадському приміщенні, узятого на утримання земства й громади.

Розвиток освіти в селі

     1868 - 1900рр.

     Земське двокомплектне народне училище було відкрите в 1868 році. У ньому налічувалося близько 100 учнів. А так як в селі діяло 2 церкви, то при них існавали й церковно-приходські школи.

  Уже в 1909 році було закінчено спорудження кам’яної будівлі училища, попечителем якого було обрано Федора Леонтійовича Сулія. Кількість учнів зростає до 180 чоловік.

У 20-х роках у селі відкрплася трудова школа І ступеня, директором якої стає Плющ Павло Павлович (згодом професор Київського університету).

З часом у селі діє 3 початкові школи, де вчаться всі діти шкільного віку. Працює 12 учителів.

 У 1930 році в селі Червоні Партизани  чотирикласна початкова школа  перетворюється на 7-річну школу, діє також і початкова.

    У 1938 році семирічна школа була реорганізована в середню. Уже тоді в школі працював Барановський Віталій Дмитрович, який був нагороджений значком “Відмінник народної освіти” в числі кращих 22 вчителів Носівського району.

   У 1940 році в селі діють 2 семирічки,       3 початкові школи, де навчається більше тисячі учнів, а педколектив налічує 42 особи.

У червні 1941 року відбувся перший випуск середньої школи. Під час німецької окупації в її приміщенні німці розмістили свою комендатуру. Будівля була зруйнована, але після звільнення села школа була відреставрована й добудована, а в 1946 році відбувся перший післявоєнний випуск.

 З 1946 по 1974 рік директором школи працював Тира Микола Михайлович. За його спогадами, бракувало педкадрів, заняття проводилися у 10 пристосованих приміщеннях. Із Сулака, Криниці, Коробчиного діти ходили пішки. Вже потім відкрився шкільний інтернат.

    «Пам’ятається, - згадував Тира Микола Михайлович, - придбали ми першого в селі телевізора. Старі й малі приходили дивитись передачі. Та мало хто знав, що купили ми його за гроші, які я позичив у нашого випускника Сірика Павла Даниловича, який згодом став викладачем Ніжинського технікуму механізації».

       У 50-х роках середня школа  мала досить міцну навчально-матеріальну базу: добре обладнані й повністю устатковані кабінети, лабораторії, майстерні.

 Школа мала для політехнічного навчання 2 автомашини, трактор, 3 мотоцикли, радіовузол. Була і власна електростанція, що забезпечувала струмом майстерні.

     Викладач біології М.І.Горбач відмінно організовував роботу юннатів у біологічному кабінеті та на пришкільних ділянках. Школа мала пасіку, хороший сад, теплицю.

     Не раз відзначалася робота юних техніків школи, якими керував                  Б. В. Барановський. У школі навчалися такі відомі люди як Герой Радянського Союзу М. Д. Симоненко, кандидати наук П. П. Плющ та  І. Д. Бойко, художник Г.П.Шкребіль, колишній військовий,    автор численних книг П.І.Медвідь тощо.

 За даними 1957 року 65 випускників школи стали учителями, 45 - медпрацівниками, 27 - інженерами та техніками, 30 - ветеринарами й зоотехніками, 50 - бухгалтерами, 80 - офіцерами Радянської Армії. 

  У цьому велика заслуга колишнього вчителя військової підготовки Гольця П.П., який  був ще й незмінним керівником духового оркестру й вчительського драмколективу.

     У  60-ті роки випускниками школи стали 648 учнів. У цей час діє виробнича бригада. Вона обробляла до 48 гектарів землі, на яких вирощували кукурудзу, а ще  утримували  кролеферму на 300 голів.

    На початку 60-х років у школі був відкритий Музей бойової і трудової слави, вагомий внесок у створення якого зробив Сірик М.О., який  був одним із  випускників 1941 року, що повернулися живими додому після війни. З його ініціативи було створено сільський історико - краєзнавчий музей, який здобув звання народного.

            1974 - 1998рр.

    Нова сторінка в історії школи  пов’язана  з іменем П. М. Власенка, який усі ці роки успішно очолював педагогічний колектив, за що й був нагороджений медаллю A.C. Макаренка. 

          За час його керівництва школа продовжувала розвивати кращі традиції. Наші учні брали активну участь у змаганні виробничих бригад, за що були нагороджені вантажним автомобілем.

     Клуб інтернаціональної дружби (КІД) нашої школи знали далеко за межами України, бо підтримували зв’язки майже з усіма республіками колишнього СРСР.     

     У роки директорства Власенка Петра Михайловича, а саме на початку 80-х, почалося будівництво нового приміщення школи. У 1984 році урочисто  відкрило свої двері для вихованців нинішнє приміщення школи.