#ГероїЧернігівщини
Володьководівицький ліцей долучився до проєкту «Віртуальний Простір Героїв Чернігівщини». Метою проєкту є створення інформаційного реєстру про Героїв громад області, вшанування ветеранів російсько – української війни, в рамках Всеукраїнського онлайн – проєкту. Проєкт передбачає збір матеріалів, пошукову роботу про Героїв російсько – української війни.
Євгеній Григорович Закалюжний народився 8 квітня 1979 року в селі Володькова Дівиця. З дитинства захоплювався автомобілями та технікою, хотів у майбутньому стати далекобійником. Все життя мріяв про власне авто, яке згодом вдалося придбати, але так склалося життя, що поїздити на ньому Євгенію не вдалося.
У 1986 році йде до першого класу. Класоводом у початковій школі була Шерстюк Світлана Іванівна, а у старшій школі - Гаврилко Надія Миколаївна. Друзі по школі – Юрій Гусак.
У 1996 році він закінчив Червонопартизанську загальноосвітню школу, вступив до Ніжинського педагогічного університету імені М. Гоголя. Після року навчання вирішив пов'язати своє життя з армією та долучитися до десантних військ у 1998 році, у результаті чого потрапив на строкову службу у місто Болград Одеської області.
У 1999 році Євгеній брав участь у миротворчій місії в Югославії, а у період з 2000—2002 років проходив військову службу за контрактом у Житомирі. З початком Революції Гідності та бойових дій на Сході України Євгеній знов повернувся до лав Збройних Сил України, аби зі зброєю в руках давати відсіч загарбнику. Обороняв Донецький аеропорт, де отримав серйозне поранення.
Вночі з 6 на 7 грудня 2014-го він та ще один військовий повзли 5 годин 200 - 250 метрів по снігу злітної смуги під вогнем гранатометів, мінометів, пострілів снайперів, виходячи із оточення. Закалюжному під час пробирання прострелило руку і ногу, його побратиму - ногу. Доповзли до МТ-ЛБ. Їх доправили в Піски, де вже було 15 поранених.
Сім’я підтримувала Євгенія у лікуванні, батько допомагав лікувати рану на нозі, яка все ніяк не заживала. Відвідав лікарні Одеси та Житомира, де йому ампутували пальці на нозі, але нога все одно продовжувала боліти, кульгав. Після лікування та реабілітації у 2015 році був демобілізований.
Однак у 2018 році він знову підписав контракт на 3 роки зі Збройними Силами України, проходив військову службу у м. Суми, де зустрів кохану жінку Наталію.
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну, Євгеній - знову добровольцем пішов боронити рідну землю навідником до 15-го окремого мотопіхотного батальйону, захищаючи рідну Чернігівщину, перебуваючи у таких містах як Чернігів, Конотоп.
14 травня 2022 року у важких боях на Луганщині біля міста Попасна сержант Закалюжний отримав осколкові поранення, несумісні з життям. Поброатими намагалися врятувати Євгенія, але він, на жаль, втратив багато крові. Тіло покійного було доставлено до моргу м. Дніпра без відповідних документів, внаслідок чого виникла необхідність у проведенні ДНК для ідентифікації загиблого. Про сумну звістку батьки дізналися через 2 тижні, але відмовилися у проведенні ДНК, так як упізнали рідного сина по індивідуальному татуюванні на руці «ВДВ», а також відсутності пальців на нозі, які Євгеній отримав при обороні Донецького аеропорту.
Вдома на нього чекали батьки та брат.
28 травня 2022 похований на кладовищі (Миколаївське) по вулиці Освіти в с. Володькова Дівиця.
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного сувернітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (31.07.2015).
Герої не вмирають, доки живуть у вдячній пам’яті земляків!
Вічна слава воїну Євгенію, який віддав своє життя за Україну!
